В Чопі пройшли обласні змагання. 

Цими вихідними Чоп приймав гостей. На стадіоні „Локомотив” пройшов ІІІ обласний тур Всеукраїнського фізкультурно - патріотичного фестивалю школярів України „Козацький гарт”. В ньому прийняли участь 18 команд з усієї Закарпатської області, загалом 252 школярі. 
Розпочалось міроприємство з офіційного відкриття змагань за участю заступника начальника Управління освіти і науки Закарпатської ОДА Ганни Сопкової, керуючої справами Чопського міськвиконкому Лариси Ступак, завідувача методичного відділу Закарпатського центру туризму ,краєзнавства, екскурсій і спорту учнівської молодім Марії Тимко.
Програма змагань була дуже різноманітно. Спортивна частина включала „Човниковий біг”, стрибки у довжину, стрибки через скакалку, перетягування канату, естафети. Продовженням стала презентація команди за відео роликами „Не хвилюйся, червона калино, маєш білий цвіт. Не журися, славна Україно, маєш добрий рід..”. Далі команди змагались в конкурсі знавців історії українського козацтва „Тільки тим історія належить, хто за неї бореться й живе”. 

За підсумками команда м.Чоп зайняла ІІІ місце за презентацію своєї команди. Переможцями змагань за підсумками загальнокомандного місця стала команда Ужгородський району.
Від'їжджаючи зі змагань, у всіх залишились чудові враження від міста Чоп та позитивний настрій теплої атмосфери, що панувала на стадіоні. 

                                     соціально-економічного розвитку міста.

Вчора відбулось розширене засідання колегії облдержадміністрації. Порядок денний склали два основні питання: «Про підсумки економічного і соціального розвитку області за І квартал 2010 року» та «Про підсумки виконання місцевих бюджетів області за І квартал 2010 року». 
В засіданні, яке провів голова облдержадміністрації Олександр Ледида взяли участь керівники обласної, районних, міських (міст обласного значення) рад, представники депутатського корпусу.
Розглядаючи питання економічного і соціального розвитку області за перший квартал поточного року, бюджетні питання, було відзначено певні позитивні тенденції. Приємно, що місто Чоп згідно показників за квартал, знаходиться на першому місці в області. 
 Та разом із тим, враховуючи велику кількість наявних гострих проблем, було відзначено, що обласній виконавчій і самоврядній владам, керівникам територіальних громад слід звернути серйозну увагу на подальший розвиток нашого регіону.

              Вулицю знищили для ... кращого обстрілу

Коли починалась війна, наша сім’я проживала на теперішній вулиці Тисовій. У 1944 році, коли до міста підійшли радянські війська, мені виповнилося двадцять. Початок бойової операції за взяття міста Чоп закарбувався в пам'яті. На місто скинули „сталінські свічі” – сигнальні вогні. Це було неначе попередженням, бо наступного дня місто почали бомбити. Ми сховались у підвалі нашого будинку, в якому перед тим обладнали сховище. Земля аж тряслася під ногами. Ті жахіття неможливо передати словами. Щодня, інколи через день на місто скидали бомби. Але наступні бомбардування вже були не такими сильними, як у перший день. 
Коли в самому Чопі розгорілися бої, лунали кулеметні й автоматні черги, ми з братами втекли в Угорщину, в село Земплин–Огар. Нашу вулицю частково знищили німецькі війська. Як нам було відомо, це зробили навмисне – щоб мати змогу краще бити по наступаючих радянських військах. Та й узагалі все місто було поруйновано. 
Повернувшись із Угорщини навесні додому, побачили, що наш будинок устояв. Та був в жахливому стані. У ньому селили коней. Вікон, дверей та даху взагалі не було. Все позносило вибуховими хвилями.
Війська союзників здійснювали обстріл міста. Згадую молоду сім'ю Рейвесів, які жили на теперішній вулиці Берег: тоді загинула вагітна дружина, яка переховувалась у сховищі. Її чоловік Томаш дивом уцілів. На велике щастя, з моїх родичів ніхто не загинув: вчасно втекли до Угорщини. 

                 Першою розгромили станцію…
                                   Бої за місто дитячими очима

– Мені було п’ять років, коли воїни Червоної Армії воювали за місто Чоп. У сім'ї нас було четверо – я з молодшим братом і батько та мати. Прізвище батьків було Гуляш. 
Йшов листопад 1944 року. Пам'ятаю, як почались бої за Чоп, завила сирена – сигнал тривоги. Мій батько був машиністом, і саме перед тим мати понесла йому обід. Я з дворічним братом залишилася вдома. Несподівано налетіли літаки і почали скидати на місто бомби. Першою розгромили станцію. Я вибігла з хати і почала кричати: „мій братик у хаті”. Поблизу нашого будинку знаходилося бомбосховище, до якого збіглися всі жителі Чопа. Через якийсь час прибігла і моя матір. Перелякана, вона забрала і нас у сховище. Того дня поранило мого батька, який був на роботі. 
Війська союзників (скоріш за все англійців) били по поїздах на станції – тих, якими переправляли біженців із Румунії. Потім вояки союзників полювали за тими, хто встиг сховатись поблизу дамби. Всіх, мабуть, перестріляли, хоч ті люди були цивільними.
Після першого бомбардування ми з сім'єю перебирались до угорського села Тисобезздийд. По дорозі, коли йшли повз міське кладовище в Угорщину, бачили, як ховали тих невинно вбитих людей, серед них були і діти. Священник тоді підійняв мертве дитя і спитав: „Чим же завинило це дитя, що заслужило таку жорстоку смерть”?

                            Школярі привітали кожного

Загальноосвітні школи міста відповідально ставляться до проведення в Чопі року ветеранів. Ще до загальноміського святкування учні шкіл навідувались в кожну домівку ветерана, аби висловити щирі слова подяки тим, хто пережив нелегкі воєнні часи.

В адресу ветеранів лунали найщиріші слова та вітання із Днем Перемоги. Кожному було вручено подарунки, квіти. Ініціатором проведення таких зустрічей стала рада старост, вони ж сприяли збору коштів серед учнів для придбання подарунків. 
Подібні зустрічі будуть проводитись протягом року. Школярі виголосили свою готовність надати шефську допомогу кожному ветеранові. 

                               З ветераном – зблизька

Ветеран Великої вітчизняної війни Олександр Олександрович ФЕДОР зустрівся з учнями школи №2. Розповів школярам про свою участь у війні, роки, проведені на фронті. „Це були важкі чотири роки війни. Вони переконливо засвідчили мужність радянських воїнів, підтвердили, що не випадково перемогли в боротьбі з Гітлеризмом” – сказав він.
Учні разом із Олександром Олександровичем переглянули виступи військовослужбовців частини Т-0300, які розповідали про свою службу, своє розуміння священного обов’язку захищати Батьківщину. Учасниками цього дійства стали майже 250 учнів. Ініціатором проведення зустрічі стала сама школа. Зустріч завершилася концертом, складеним із пісень воєнного часу. Для школярів це був незрівнянний досвід спілкування з учасниками битв за рідну землю. 

                                                 Сучасним солдатам – про минуле

Учні Чопської ЗОШ І-ІІІ ст..№1 провели шефський виступ з літературно-музичною композицією „Ніхто не забутий, ніщо не забуто” у військовій частині Т-0300. Підготовка до нього тривала цілий місяць. 
Військові вітали молодих артистів гучними оплесками. В святковій програмі звучали вірші та пісні про війну. Найбільш сподобався танок у виконанні дівчат і хлопців на пісню Булата Окуджави „Ах, війна...”. Запам’яталися вдалим виступом із піснями „Пам’ять” та „Піснею наших батьків» учні 3-4 класів. Переглянули й відеокліпи на пісні „На безіменній височині”, „Хвилини тиші” та з піснями до кінофільму „Офіцери”. На завершення командир військової частини Валерій Вівчарський подякував учням та запросив до солодкого столу. 
З цією ж концертною програмою напередодні учні виступили і у рідній школі. Управління освіти, культури, молоді та спорту Чопського міськвиконкому високо оцінило якість проведених заходів. 

           У військовій частині переглянули фільм про війну.

„Ми повинні знати свою історію” – такими словами розпочав свій виступ депутат Чопської міської ради Борис Марухнич, зустрічаючись із військовослужбовцями частини Т-0300. Борис Іванович, історик за професією, тож хід війни, її причини та наслідки йому добре відомі. Цього разу його слухачами стали понад сто солдатів і офіцерів цієї частини.
Згадали події 65-річної давнини. Депутат міської ради наголошував на подвигові звитяжців, які ціною власних життів здобули перемоги. Послухавши виступ депутата і переглянувши фільм про Велику Вітчизняну війну, нинішні спадкоємці героїв тих днів активно подискутували про той складний час. „Ви представляєте українську армію, – наголосив Борис Іванович, – тож повинні мати єдиний вірний погляд на історію”. Юнаки, які всього рік тому встали з-за шкільної парти, пройнялись героїкою тих днів. Запевняли, що бачать себе гідними синами свого народу, оборонцями Вітчизни. 

         В Чопі затвердили бюджет міста та апелювали клопотанням

                                     до Депутатів Закарпатської обласної ради.

Голова Чопської міської ради Галина Цар провела І пленарне засідання 35 сесії міської ради V скликання. Депутати розглянули 8 актуальних питань, пов’язаних із забезпеченням життєдіяльності міста. 
По першому питанню, „Про бюджет міста Чоп на 2010 рік”,, доповідала начальник фінансового управління Чопського міськвиконкому Бакі К.Т. Вона зазначила, що загальний обсяг доходів бюджету 2010 року прогнозується в сумі 25 896,8 тис.грн. в тому числі субвенцій з державного бюджету на виплату допомоги сім'ям з дітьми, пільг та житлових субсидій 6233,7 тис.грн. Основним джерелом доходів загального фонду залишатиметься податок з доходів фізичних осіб, прогнозована сума якого становитиме 17 579,0 тис.грн.
Найбільше коштів буде спрямовано на освіту –7289,5 тис.грн. культуру– 827,0 тис.грн.,фізичну культуру і спорт 192,0 тис.грн. 
На видатки по оплаті праці, придбання продуктів харчування, оплату енергоносіїв в бюджеті передбачено коштів в загальній сумі 10609,2 тис.грн.  

                    Таємниця, розкрита через 65 літ

Братські могили. Скільки вояків полеглих за наш край спочивають в них. І ніхто з рідних не кладе до їх могил квіти, і не плаче над полеглим в бою батьком чи чоловіком. Та нещодавня, здавалося б, неймовірна подія перекреслила цю істину з якою вже давно змирились громадяни.
Після 65 років тривалих пошуків могили молодшого сержанта Омеляна Романовича Швеця, до його могили таки лягли квіти та грудка рідної землі.
Усе своє життя син Іван поклав на розгадку зникнення свого батька. Велику сімейну справу – пошуки могили безвісти зниклого Омеляна – продовжили його онуки Ольга та Ірина. І ось, нарешті, успіх.
На війну Омелян Швець пішов у 1941-му. Сину тоді виповнилося 4 роки. Останню ж дитину – доньку – Омелян Романович так і не побачив, бо його дружина лише була вагітна нею. (У спільному сімейному союзі батьки Омелян і Ярина, які народилися в одному й тому ж 1914 році) народили шістьох дітей; трьох із них забрав голодомор на початку 30-их.
Син Іван з болем згадує, як страждали без батька під час війни, та після неї. Єдиною годувальницею була мати Ярина Григорівна, яка, попри всі негаразди, намагалася гарно виховати дітей. Від батька щодня отримували листи. В кожному з них писав, звертаючись до дружини: „Збережи мені сина”. 
А ось у цьому листі 1944 року батько написав: „Завтра буде важкий бій. Після нього або голову в кущі, або груди в орденах”. Цей лист виявився останнім... Не хотілося вірити, що смерть перемогла. Змиритись із цією думкою було несила. Коли війна завершилася, до дружини доходили чутки, начебто, чоловік живий, але його вивезли до іншої країни.