|
|
|
Вулицю знищили для ... кращого обстрілу |
|
19.05.10 |
 Вулицю знищили для ... кращого обстрілу
Коли починалась війна, наша сім’я проживала на теперішній вулиці Тисовій. У 1944 році, коли до міста підійшли радянські війська, мені виповнилося двадцять. Початок бойової операції за взяття міста Чоп закарбувався в пам'яті. На місто скинули „сталінські свічі” – сигнальні вогні. Це було неначе попередженням, бо наступного дня місто почали бомбити. Ми сховались у підвалі нашого будинку, в якому перед тим обладнали сховище. Земля аж тряслася під ногами. Ті жахіття неможливо передати словами. Щодня, інколи через день на місто скидали бомби. Але наступні бомбардування вже були не такими сильними, як у перший день. Коли в самому Чопі розгорілися бої, лунали кулеметні й автоматні черги, ми з братами втекли в Угорщину, в село Земплин–Огар. Нашу вулицю частково знищили німецькі війська. Як нам було відомо, це зробили навмисне – щоб мати змогу краще бити по наступаючих радянських військах. Та й узагалі все місто було поруйновано. Повернувшись із Угорщини навесні додому, побачили, що наш будинок устояв. Та був в жахливому стані. У ньому селили коней. Вікон, дверей та даху взагалі не було. Все позносило вибуховими хвилями. Війська союзників здійснювали обстріл міста. Згадую молоду сім'ю Рейвесів, які жили на теперішній вулиці Берег: тоді загинула вагітна дружина, яка переховувалась у сховищі. Її чоловік Томаш дивом уцілів. На велике щастя, з моїх родичів ніхто не загинув: вчасно втекли до Угорщини. |
|
|
Першою розгромили станцію… |
|
19.05.10 |
 Першою розгромили станцію…
Бої за місто дитячими очима
– Мені було п’ять років, коли воїни Червоної Армії воювали за місто Чоп. У сім'ї нас було четверо – я з молодшим братом і батько та мати. Прізвище батьків було Гуляш. Йшов листопад 1944 року. Пам'ятаю, як почались бої за Чоп, завила сирена – сигнал тривоги. Мій батько був машиністом, і саме перед тим мати понесла йому обід. Я з дворічним братом залишилася вдома. Несподівано налетіли літаки і почали скидати на місто бомби. Першою розгромили станцію. Я вибігла з хати і почала кричати: „мій братик у хаті”. Поблизу нашого будинку знаходилося бомбосховище, до якого збіглися всі жителі Чопа. Через якийсь час прибігла і моя матір. Перелякана, вона забрала і нас у сховище. Того дня поранило мого батька, який був на роботі. Війська союзників (скоріш за все англійців) били по поїздах на станції – тих, якими переправляли біженців із Румунії. Потім вояки союзників полювали за тими, хто встиг сховатись поблизу дамби. Всіх, мабуть, перестріляли, хоч ті люди були цивільними. Після першого бомбардування ми з сім'єю перебирались до угорського села Тисобезздийд. По дорозі, коли йшли повз міське кладовище в Угорщину, бачили, як ховали тих невинно вбитих людей, серед них були і діти. Священник тоді підійняв мертве дитя і спитав: „Чим же завинило це дитя, що заслужило таку жорстоку смерть”? |
|
|
Школярі привітали кожного |
|
19.05.10 |
 Школярі привітали кожного
Загальноосвітні школи міста відповідально ставляться до проведення в Чопі року ветеранів. Ще до загальноміського святкування учні шкіл навідувались в кожну домівку ветерана, аби висловити щирі слова подяки тим, хто пережив нелегкі воєнні часи. В адресу ветеранів лунали найщиріші слова та вітання із Днем Перемоги. Кожному було вручено подарунки, квіти. Ініціатором проведення таких зустрічей стала рада старост, вони ж сприяли збору коштів серед учнів для придбання подарунків.
Подібні зустрічі будуть проводитись протягом року. Школярі виголосили свою готовність надати шефську допомогу кожному ветеранові.
|
|
|
|
|
Хто на сайті?сторінку переглядають: 18 гостей
|
.gif)