Таємниця, розкрита через 65 літ

Братські могили. Скільки вояків полеглих за наш край спочивають в них. І ніхто з рідних не кладе до їх могил квіти, і не плаче над полеглим в бою батьком чи чоловіком. Та нещодавня, здавалося б, неймовірна подія перекреслила цю істину з якою вже давно змирились громадяни.
Після 65 років тривалих пошуків могили молодшого сержанта Омеляна Романовича Швеця, до його могили таки лягли квіти та грудка рідної землі.
Усе своє життя син Іван поклав на розгадку зникнення свого батька. Велику сімейну справу – пошуки могили безвісти зниклого Омеляна – продовжили його онуки Ольга та Ірина. І ось, нарешті, успіх.
На війну Омелян Швець пішов у 1941-му. Сину тоді виповнилося 4 роки. Останню ж дитину – доньку – Омелян Романович так і не побачив, бо його дружина лише була вагітна нею. (У спільному сімейному союзі батьки Омелян і Ярина, які народилися в одному й тому ж 1914 році) народили шістьох дітей; трьох із них забрав голодомор на початку 30-их.
Син Іван з болем згадує, як страждали без батька під час війни, та після неї. Єдиною годувальницею була мати Ярина Григорівна, яка, попри всі негаразди, намагалася гарно виховати дітей. Від батька щодня отримували листи. В кожному з них писав, звертаючись до дружини: „Збережи мені сина”. 
А ось у цьому листі 1944 року батько написав: „Завтра буде важкий бій. Після нього або голову в кущі, або груди в орденах”. Цей лист виявився останнім... Не хотілося вірити, що смерть перемогла. Змиритись із цією думкою було несила. Коли війна завершилася, до дружини доходили чутки, начебто, чоловік живий, але його вивезли до іншої країни. 

                    Це їхня заслуга, що мир є для усіх

День 9 травня. Близько 10 год. ранку. На площі Європейській шикується святкова колона на чолі з військовослужбовцями Чопського прикордонного загону та військової частини Т-0300. Чільне місце у ній належить духовому оркестру ГУМВС в Закарпатській області. У колоні – представники організацій, установ і підприємств міста. На жаль, ветеранів дуже мало: не всім вистачило здоров'я крокувати у колоні. З того дня Перемоги пронеслось вже все життя. Однак частина ветеранів прийшла і, зігріваючись під теплими весняними променями, споглядали парад, раділи святу. Деякі з них чекали на колону біля меморіалу «Загиблим воїнам у Великій Вітчизняній війні».
Мітинг із нагоди Дня перемоги у Великій Вітчизняній війні пройшов на одному диханні. Міський голова Галина Цар віддала належне героям тих днів, коли вирішувалася доля Вітчизни. «Подвиг воїнів-переможців непідвладний часу, як і безмежною є наша вдячність усім, хто відстояв Батьківщину, виявив нездоланну мужність та незламність духу, – сказала вона. – Ми пам'ятаємо про тих, хто, не шкодуючи власного життя, захищав рідну землю, наше сьогодення. Хай у Ваших родинах панує злагода і спокій, а оселі повняться здоров’ям і достатком!»
Військовослужбовці Чопського прикордонного загону та військової частини Т-0300, інші охочі підтримали естафету вітання ветеранів: читали вірші, співали журливих пісень часів Великої Вітчизняної. Відтак салютом і хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять полеглих у тій війні. Гірлянду Слави до меморіалу загиблим воїнам поклали представники Збройних Сил. В неба здійнялися голуби. Як символ миру і свободи їх випустили кращі учні шкіл міста.