Культура

Будинок культури міста Чоп

Кожна гарна історія повинна мати свій гарний початок. І нашу нинішню розповідь цілковито можна віднести до різновиду гарних, адже історія ця — про Творчість: Творчість в усіх її проявах, Творчість величну і самовіддану, Творчість, що йде з самої глибини душі. Історії про Творчість (а в нашому випадку — про її прихисток, міський Будинок культури) не можуть бути нічим іншим, як історіями про найгарніше і про найдорогоцінніше, чим обдарувала людину природа. Адже саме можливість творити й удосконалюватись, з кожною хвилиною і з кожним днем ставати все кращими і все ближчими до пізнання вічності, хоч на мить робити світ добрішим і світлішим перетворює звичайну маленьку і сповнену пристрастей людину на Людину з великої літери.

Наша гарна історія і початок має гарний, сягаючи 1954 року минулого століття. Це був рік першого повоєнного десятиліття, коли вже завершилась відбудова зруйнованих жахливою і кривавою війною надбань людства. Рік, коли, оговтавшись від нанесених війною ран, людство вже мало можливість ці надбання тільки примножувати й розвивати. Не оминув цей процес і Чопа, котрий на той момент уже успішно жив у складі Радянської України. Всі першочергово необхідні для задоволення матеріальних, тобто тілесних потреб, установи та організації в місті тоді вже працювали. Але ж відомо: не хлібом єдиним живе людина, і для повноцінного її розвитку, духовного та культурного в тому числі, умови також повинні бути створені. Виходячи з цієї тези, саме в 1954 році в експлуатацію був зданий Будинок культури залізничників.

На той час і протягом ще довгих років Палац культури працював у відомстві Лвівської залізниці. Та це й не дивно: Чоп завжди мав славу міста залізничників, які, серед іншого, опікувались також і культурним обличчям міста. І від початку створення і старту роботи, Будинок культури вже кілька десятиліть є справжньою колискою творчості, осередком культури і можливістю для розвитку творчих здібностей кожного із жителів міста.

В різні роки керівництво всіма творчими процесами в Будинку культури здійснювали різні директори. У керма клубу стояли відомі в Чопі особистості, як то В’ячеслав Іванович Малінін, Григорій Моїсеєвич Ліфшиц, Геннадій Іванович Степанов, Катерина Марківна Хризман, Ольга Іванівна Плішка, Галина Степанівна Надь… Але хто би з цих людей не опікувався життям і діяльністю Будинку культури, всіх їх об’єднувала одна мета: зробити все можливе для того, аби культурне життя Чопа постійно вирувало, аби кожен, хто хоче і може, мав можливість вдосконалюватись із допомогою професіоналів, які працювали і працюють в клубі. І кожен з керівників свого часу таки зробили свій вагомий внесок в цю благородну і величну справу на благо Чопа…

На момент введення Палацу культури в експлуатацію тут була розміщена глядацька зала, розрахована на майже пів тисячі поціновувачів мистецтва. Роботу ж з виховання творчої молоді проводили дитяча балетна студія, в якій мали змогу займатись хлопчики та дівчата; тут же функціонувала дитяча музична студія (тоді ще в місті окремої музичної школи створено не було). Згодом у клубі були створені танцювальні гуртки, зокрема, гурток народних танців і гурток танців бальних, а також окремий танцювальний колектив “Молодість” (керівник — Ольга Іванівна Плішка).

Від самого початку просвітницьку функцію виконувала бібліотека, відкрита при Будинку культури, де бажаючі мали змогу ознайомитись з усіма новинками літератури і періодики. Довгий час бібліотекарем працювала Марія Петрівна Мартиненко, яку відвідувачі називали взірцем справжнього бібліотекаря. Ця освічена і високоінтелектуальна жінка завжди була в курсі новинок у літературі, знала літературні смаки кожного, хто приходив за черговою книжкою. Свого часу на базі бібліотеки працював і клуб любителів книги, які регулярно збирались для проведення творчих вечорів, присвячених пам’яті того чи іншого літератора. Прийти на вечір міг кожен, кого цікавили життя та творчість видатних митців минулого — Василя Шукшина, Костянтина Паустовського, Михайла Булгакова, Олександра Блока, Марини Цвєтаєвої, Володимира Висоцького. Паралельно проводились обговорення новинок літератури, що з’являлись на сторінках періодичних видань, тож кожен ішов з вечорів з новими знаннями і враженнями.

Кожного дня з самого ранку Будинок культури відчиняв свої двері для тих, хто регулярно приходив сюди, аби займатись співом, танцями, музикою і творчістю загалом. Тут проводили роботу декілька хорів, як то хор хлопчиків “Дружба”, відомчі хори залізничників і міліції, ансамбль пісні й танцю “Струмочок”. Став клуб домом і для вокального ансамблю “Росинка”, який здобув для Чопа неабияку славу — коли став лауреатом Всесоюзного конкурсу вокальних ансамблів. Творчим натхненником і головним керівником усіх, хто любив спів і приходив задля цього до клубу, була Катерина Марківна Хризман.

Серед іншого, проводили роботу в клубі і духовий оркестр, і агітбригада “Ровесник”, яка згодом стала театральною студією під керівництвом Галини Степанівни Надь, і самодіяльний драматичний театр.

Результати важкої і кропіткої, але натхненної і цікавої роботи, гуртківці і учасники колективів демонстрували на місцевих концертах і обласних конкурсах; під час конкурсів художньої самодіяльності, де отримували перші нагороди; на традиційних святах на стадіоні і під час відзначення щорічного свята Дня залізничника. Кожного літа залізничниками також організовувались свята на Латориці. Виїжджали з виступами колективи Будинку культури і за кордон, в Угорщину і тодішню Чехословаччину, активно і регулярно виступали для жителів навколишніх сіл. Більше того, у зв’язку із близькістю Чопа до кордону, саме наше місто кожного року ставало господарем інтернаціональних вечорів “На орбіті дружби”, в яких брали участь представники різних країн.

Одночасно з тим, Будинок культури не тільки став головним місцем виховання і розвитку творчої молоді, але і майданчиком для виступу артистів і колективів величезного масштабу. Так, на сцені клубу перед жителями Чопа свого часу давали спектаклі артисти відомих драматичних театрів і театрів ляльок, тут проходили циркові вистави і виступи хорів. Принагідно спілкувались місцеві мешканці з акторами кіностудії імені О. Довженка, зокрема, Борисом Брондуковим та Іваном Гаврилюком; з відомим письменником і поетом Феліксом Кривіним; з усесвітньо знаним художником Йосипом Бокшаєм. А ще — слухали в Будинку культури Людмилу Гурченко, Йосипа Кобзона, Марка Бернеса, Аллу Пугачову, Майю Кристалінську, гурт “Зємлянє” та угорський гурт “Неотон”, дивились вистави московського музично-драматичного циганського театру “Ромен”. Все це було можливим завдяки вдалому географічному розташуванню Чопа: митці їхали через місто на гастролі, а коли зупинялись тут, їх одразу ж і запрошували з виступом до клубу. Такі концерти були спонтанним і незапланованим явищем, але дарували жителям міста багато приємних хвилин і спогадів.

Та не тільки до занять творчістю пристосований Будинок культури в Чопі, але і для відпочинку. Свого часу бажаючі мали можливість прийти сюди пограти в більярд або в шахи, відвідати черговий сеанс кіно. Багато хто з жителів міста ще пам’ятає, що саме в клубі колись працював кінотеатр, в якому демонструвались документальні та художні фільми, а кожної неділі відводилось по дві години на дитячий кіносеанс. За потреби ставав Будинок культури і місцем проведення урочистих зібрань, і сценою для веселої гри КВН, і прихистком для випускників, які проводили тут свої прощальні випускні вечори.

Сьогодення.

Сьогодні в Будинку культури творче життя триває, не зупиняючись ні на мить. Вже більш, як п’ятнадцять років тут вчить дітей танцю Тетяна Іванівна Ковач — керівник і головний генератор народного ансамблю сучасного танцю “Арабеск”, який виховав не одне покоління талановитих і обдарованих танцюристів. Постійно їздять на різноманітні змагання і здобувають призові місця учасниці ще одного танцювального колективу — народного клубу східного танцю “Наргіс” під керівництвом Тетяни Іванівни Загорної.

У планах нинішнього директора клубу Валерії Василівни Тимші — відкриття все нових гуртків і секцій для цікавого і корисного дозвілля дітей, для розвитку їх творчих здібностей і нахилів. Так, у Будинку культури відкрито набір у хореографічний гурток “Браво”, керівник якого планує працювати з дітьми над постановками театралізованих танцювальних номерів.

Проводиться в Будинку культури і робота з людьми похилого віку. Так, уже протягом багатьох років, а саме з 1988, активну участь у творчих процесах, підготовці до міських свят і вечорів, беруть учасники Клубу ветеранів війни та праці. Не зважаючи на поважний вік, члени клубу – молоді душею, вони люблять жити і творити, спілкуватись і цікаво проводити час. Клуб ветеранів війни та праці налічує 46 учасників, а незмінним керівником організації з 1992 року є учасник Великої Вітчизняної Війни, колишній залізничник Володимир Маркін. Саме із цих людей, загартованих і перевірених часом, складається і хор ветеранів, яким довгий час керував Андрій Гайналій. Хор ветеранів – бажаний гість на багатьох концертах, в репертуарі хору є народні пісні, пісні часів ВВВ, пісні народів-побратимів.

Вже тривалий час проводить роботу в будинку культури і вокальний гурток, де всі охочі до співу мають змогу розвивати співочі таланти, виконуючи естрадні, народні або дитячі пісні. На етапі створення — гурток фотосправи, в якому професійний фотограф вчитиме бажаючих техніці фотографії, компонуванню й опрацьовуванню фото.

Набір триває і в гуртки декоративно-прикладного мистецтва, котрі функціонують нині в Будинку культури. У гуртку з керамічної справи діти матимуть можливість оволодіти різними техніками ліпки, власноруч виготовлятимуть вироби з глини. В гуртку “Умілі ручки” для дітей проводиться навчання з пошиву іграшок, створення різноманітних виробів з бісеру, вишивання стрічками. А опанувати техніку малювання та виконання художніх робіт, писанкарство, тісто пластику (виготовлення зліпків із соленого тіста для картин), навчитись робити листівки і об’ємні вироби зі стрічок школярі зможуть у художньому гуртку.

… За законами логіки кожна гарна історія має як гарний початок, так і гарне закінчення. А от за законами життя все буває зовсім по іншому: гарна історія, як виявляється, може бути безкінечною. От і нашу історія — про творчість, культуру, натхнення, постійне вдосконалення і духовне зростання — життя наразі все продовжує писати. І не завершиться ця історія, так само, як і не припиниться життя Будинку культури, поки людина матиме бажання і намагатиметься пізнати себе і навколишній світ через призму Творчості. Творчості, займатись якою і долучатись до якої має можливість кожний мешканець Чопа — у місцевому Будинку культури, двері котрого відкриті для всіх бажаючих.

About

View all posts by